«Так, я люблю Україну»
Люблю я свою
Україну,
як матір, як неньку
люблю.
Ношу, мов під
серцем калину,
що квітне у ріднім
краю.
В. Матвієнко
Закарпаття… Мальовничий, захоплюючий
куточок нашої рідної України. Це місце де я народилася, де живуть мої батьки,
рідні і близькі мені люди. Закарпаття славиться красою, щирістю і щедрістю його
мешканців, працьовитими і невтомними людьми, гарними містами і селами, чудовою
природою. Безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса! Хіба є
що краще на світі за мою Батьківщину? Але все це неоціненне багатство потрібно
примножувати, збагачувати, пильно охороняти. Раково, так називається моє село, зручно
примостилося воно біля швидкоплинної річки Тур’ї, затіненої верболозами.
Раково – це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду,
моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих
людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим. Наша Батьківщина знаходиться майже у самому
центі Європи, а якщо бути точним, то географічний центр Європи знаходиться
недалеко від міста Рахів, що в Закарпатській області. Сила-силенна проблем впала на нашу неньку -
Україну. Це події на Сході, де гинуть молоді патріоти, стають інвалідами. Мене
болить серце за тих матерів, у яких загинули діти, за дружин, у яких не стало
чоловіків та вболіваю за долю дітей, які
залишили без батька, без такої потрібної їм чоловічої надійної опори.Серед них багато і
закарпатців, жителів сусідніх сіл. Це такі як: Михайло Куля, Василь Наливайко,
Василь Килинюк, Василь Балог, Олег Тюріков, Альберт Падюков. Захищають Вітчизну
жителі і нашого села: Стегура Іван Миколайович, Стегура Іван Іванович, Гапак
Іван Ілліч. Немає такого часу, щоб залікував той біль… Але водночас сповнює моє
серце гордість за наших патріотів, які не зважаючи на все захищають свою землю
заради щасливого та світлого майбутнього своїх нащадків. Усією душею
сподіваюсь, що ця жертва була немарною. Ми українці, ми патріоти, ми сильна,
вольова, незнищенна нація. Ми як олівці. Кожен малює свою долю. Хтось
ламається, хтось тупиться, а хтось заточується і рухається вперед. Згадується великий пророк, письменник, наш
батько, Тарас Шевченко. І хотілося б задати незліченну кількість запитань та
одне турбує найбільше:
« Тарасе,
справдились чи ні твої пророцтва, думи і
пісні. Твої слова, написані душею під тихою ранковою зорею. Ти напиши, Тарасе,
як нам жити, як землю цю оборонити?». Доля у нас непроста, але я від свого дитячого щирого серця вірю, що лихо
минеться, і молюсь кожен вечір всім святим
щоб янгол закрив від біди нашу Батьківщину. Люблю тебе, Україно! У моєму віці важко зрозуміти, що з нами
коїться і як прийти нам до того, щоб ми поважали і розуміли один одного. Щоб
могли підтримувати належний життєвий рівень, набувати міцних знань і мати
широкий вибір для всіх нас. Попереду ще багато проблем, які треба негайно
вирішувати. І, мабуть, кожен повинен робити свою справу віддано та сумлінно.
Вчитель - навчати, учень - вчитися, керівник повинен бути чесним та
справедливим, а державний діяч - не корумпованим.
Мене засмучує те, що ми маємо кордони,
через які можна непомітно провести цілу озброєну дивізію, маємо уряд, дії якого
для нас дуже часто незрозумілі, маємо і свої гроші, які обезцінюються з
страшенною швидкість… Пам’ятай, ровеснику мій! Це від тебе і від мене, від усіх нас
залежить доля Вітчизни! Бо ж я не уявляю себе без тебе!
Мрію, сподіваюсь і вірю, що через декілька років Україна стане
однією з найкращих європейських країн. Я вважаю, що якщо вже ми народилися в цій
країні, багатій, великій і могутній, то ми не маємо ніякого права бути
байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже
ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і
наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І
зробимо це на честь наших загиблих воїнів-патріотів. Мені б дуже хотілося побачити кращі часи
нашого народу, і я ще не втратила цієї надії…
Комментариев нет:
Отправить комментарий